• Russian
  • English
  • Ukrainian

Кардинальний шлях розвитку освіти і Школа діалогу культур

Автор: Балл Г.О.

Багато десятиріч точаться дискусії між прихильниками різних концепцій щодо основної мети освіти. На думку одних, такою метою має бути прилучення представників підростаючого покоління до потрібного для успішного функціонування в суспільстві і апробованого ним змісту знань, умінь, норм поведінки тощо (у сучасному варіанті — до сукупності нормативних діяльностей, здійснюваних культурно зумовленими, в тому числі науково обґрунтованими, способами; за найширшого підходу — до найважливіших надбань людської цивілізації та культури). Для інших головна мета освіти — це стимулювання та розкриття індивідуально специфічних духовних можливостей особи (щодо змісту освіти, то наприклад, на погляд К. Роджерса, він хоч і має значення, але не першочергове).

Лише деякі дослідники (може, найчіткіше — Г.С. Костюк) наголошували на взаємозумовленості вказаних цілей. Тим часом вона стає дедалі очевиднішою — через поступове “окультурення” сучасної цивілізації, підвищення питомої ваги трудових і, ширше, життєвих ситуацій, де індивідуальна (а отже — індивідуально специфічна) творчість виступає як нормативна вимога. Ця творчість досягає суспільно-значущих результатів лише на базі осягнення існуючих здобутків; водночас їхнє повноцінне засвоєння потребує особистісного ставлення до них, включення у діалогічний (точніше, полілогічний) процес їхнього функціонування та творення.

Відповідно до сказаного, кардинальний шлях розвитку освіти пов'язаний з посиленням ролі в ній діалогічної парадигми. Це означає не тільки поширення діалогічних форм навчального спілкування, але й ставлення до учня як до повноправного суб'єкта освітнього процесу, а також його прилучення до діалогізму людської культури.

Водночас діалогічний підхід в освіті (як і в інших сферах людського життя), попри всі його переваги над монологічним (доктринальним), не варто абсолютизувати. (Тут простежується аналогія, і навіть, змістовний зв'язок, з проаналізованим А.В. Брушлинським співвідношенням недиз'юнктивних і диз'юнктивних процесів, зокрема в мисленні). Діалогізм включає монологізм як свій момент, значення якого в освітньому процесі виступає найвиразніше в ознайомленні учнів з конкретними фактами, навчанні конкретних способів дій, а з іншого боку — в прилученні до вистражданих людством найважливіших гуманістичних цінностей (у тому числі тих, що покладені в основу самої діалогічної освіти). Проте, тільки-но заходиться про обговорення й оцінювання монологічних складових змісту освіти (взагалі рефлексію над ними), — прерогативи діалогічного підходу виявляють повністю збереженими.

Щодо “Школи діалогу культур”, то вона виступає як така особлива форма виконання окреслених вище вимог, яка найпослідовніше реалізує відображені в них загальні закономірності й тенденції функціонування освіти в сучасну епоху (а варіанти цієї школи, здійснювані окремими науково-педагогічними осередками, — як відповідні індивідуальні форми). З огляду на це, педагогічні експерименти, що провадяться за концепцією Школи діалогу культур, корисні, крім іншого, ще й у тому плані, що дозволяють краще осягнути ці закономірності й тенденції, можливості їх реалізації за конкретних соціокультурних умов.

Разом з тим зазначена концепція, принаймні найближчими роками, навряд чи може претендувати на широке застосування в освітній практиці — передусім через високі вимоги, які вона висуває до професійного рівня педагогів, ступеня їхнього особистісного розвитку. Тут виявляють мало придатними звичні форми впровадження педагогічних технологій: адже, за В.С. Біблером, тут “кожна школа і кожен клас — авторський (у контексті єдиної концепції учбової діяльності)” (Школа диалога культур. Идеи. Опыт. Перспективы. - Кемерово, 1993 — с. 91).

Отже, поряд з розбудовою і апробацією різних варіантів згаданої школи, які послідовно реалізують основні засади її концепції, слід розв'язувати і іншу не менш важливу проблему. Вона полягає у з'ясуванні того, які риси Школи діалогу культур і в який спосіб можуть бути відтворені в ширших масштабах та як запобігти при цьому відомим вадам еклектизму. Адже (знову процитуємо В.С. Біблера) “це лише одна з можливих шкіл і, може, необхідна затравка і бродило інших, більш спокійних і застиглих форм освіти” (Там же. - с. 66). Настав час спробувати перекласти цю тезу з метафоричної мови на операціональну.