• Russian
  • English
  • Ukrainian

Щодо програми початкового курсу словесності у школі діалогу культур


1. Триєдина мета навчання словесності (назва курсу умовна) у І — III класах Школи діалогу культур —

1) формування "людини, здатної читати і писати", що усвідомлено інтеріоризує чужу писемну мову і відділяє від себе ("удивнює" — дієслово від іменника "дивина", рос. і "остраняет") на письмі свою;

2) розвиток усякої (особливо діалогічної) мовно-писемної діяльності школяра у жанрових формах різних культур;

3) формування й удосконалення літературно-творчих здібностей та навичок.

2. Така мета реалізується:

у І — II класах у діалозі довкола "точок подиву" — загадок буття слова, мовлення, словесного твору, що виникають та розвиваються в ході усвідомлення архаїко-міфологічних текстів й окремих авторів сучасної культури, у діалозі з ними;

у III класі — впродовж занурення у світосприйняття давньосхідних й античної культур, бачення архаїки їхніми очима і в напружуючих переформулюваннях тих же "загадок” мовою названих культур; у сучасному усвідомлені Стародавнього сходу й античності та формуванні власних жанрово стилістичних форм мовленевої творчості на основі взаємодії зі стародавніми і сучасними.

3. Виходячи зі сказаного, можна у такий спосіб конкретизувати основні змістові моменти навчального процесу у Школі діалогу культур (що намічені у публікації: Волинець А. Школа діалогу культур (нарис теорії і практики) // Діалог культур та освіта: Збірник статей до семінару. — Київ, 1993):

загадки (фундаментальні питання) буття слова — мовлення — словесного твору — у глобально-нерозчленованій формі, що притаманна предтечі культури і "першокультурам" (в онто- та філогенетичному значенні), що у той ж час відповідає зверненості філософії, філології, поетики XX століття до джерел мовлення-думки, її глобальних започаткувань;

жанрові форми мовленевої діяльності — сукупність мовленевих жанрів архаїки, стародавніх культур, сучасних жанрово-стилістичних форм опанування чужого слова й літературної творчості;

предметні задачі — практичні навчальні задачі аналізу й синтезу мовленевих елементів, висловлювань, творів, вагомі (класичні) для "передкультури" і найстародавніших культур, наочно подані у їхніх текстах. Вони дублюються-" програються", переформулюються у свідомості учня в контексті сучасних потреб і способів опанування писемної мови, розуміння твору. Поміж предметних задач особливо вагомі такі: "трансдукуючі" (В. Біблер) одну культуру в іншу, що стають полем міжкультурного і "всекультурного" діалогу; міжпредметні, які забезпечують, починаючи з другого класу, практично-діяльнісне опанування "граней" слова і числа, музики, моменту історії, предмету природи, "Я- свідомості", знарядь праці (зазначені задачі мають зв'язати "ейдоси" цих першопочатків у цільну картину); нарешті, задачі на грані життя і школи — у пунктах (місцях) зустрічі навчально-розуміючої і творчо-ігрової шкільної стихії з зовнішнім життям — вуличним, виробничим, культурним, адміністративним;

навички і здібності, супутні перерахованим загальним домаганням і конкретним предметним завданням. Так, передбачуване витворення (винахід) свого письма й оволодіння рідною писемністю однаково передбачає навички розчленування висловлювань та інших елементів мови на "атоми". Такий же аналіз необхідний і у процесі вивчення будь-якого словесного твору, й одночасно злободенним є сприймати й породжувати мову на рівні її справжньої (первозданної) одиниці — висловлювання; таке зіткнення різноспрямованих "векторів" діяльності саме й створює описану психологами Школи діалогу культур ситуацію гальмування на межі власне навичкової, автоматичної дії; особливо загострюючи проблему оволодіння існуючими нормами рідної мови...

тексти — насамперед це фольклорно-міфологічна література всіх народів, художні твори давньосхідних і античної культур; філософські, "філологічні" та інші тексти, що презентують предметні задачі цих культур і, взагалі, їхня "мова про мову"; малі, передусім поетичні, жанри сучасної літератури і фрагменти найвагоміших художніх творів світової літератури всіх епох і народів. Особливе місце тут посідає рідна мова, глибини вітчизняної культури; її тексти від стародавніх часів мають бути репрезентовані якнайповніше.

4. Для подальшого розроблення програм найістотнішим виявлення місць і взаємостосунків у навчальному процесі та­ких важливих форм діяльності як вільний і регламентова­ний діалог (у їхньому взаємоперетіканні); гра, що пронизує, власне, всі навчальні дії молодших школярів і, одначе, така, що вимагає постійного "вивертання" у гранично відпо­відальні пізнавальні й прагматичні точки; стилізація — не менш всепоглинаюча діяльнісна "лійка", прямий місток між чужим і своїм твором; імпровізація, у рамках якої вияв­ляється, знову-таки, практично вся усна мовленєва творчість школярів; вільна діяльність — простір самостійної постанов­ки і вирішення пізнавальних, художніх задач; само- і взаємонавчання як один з проявів задуму "людини, що нав­чається, що навчає себе у взаємодії з рівноправними спів­бесідниками; нарешті, тренування, заучування, що, на пер­ший погляд, суперечить самій ідеї Школи діалогу культур і, одночасно, є абсолютно необхідним з багатьох поглядів, зок­рема, на середньовічному ступені Школи. Усі ці формальні (насправді, звичайно, далеко не формальні...) моменти на­вчальної роботи мають бути, з одного боку, консультативно опрацьовані педагогами-методистами, філологами, психоло­гами, а з іншого — "остаточно" (нескінченно?...) вилаштовутються уже в самій роботі.

5. Відповідно, основоположною засадою програми Шко­ли діалогу культур і, в тому числі, початкового навчання словесності є самопрограмування, вироблення "планів" діяльності кожним учителем і навчальним колекти­вом самостійно — на основі і за допомогою зазначених змістових і формальних орієнтирів. Це, зрозуміло, не вик­лючає взаємодії авторів "сценарію" програми з усіма фахівцями, які реалізують його на експериментальних май­данчиках. Навпаки, така робота видається однією з головних передумов успішної реалізації задуму такої школи як одного з найперспективніших напрямків реформування системи освіти.