Слов’янське село. Палить сонце. Асфальт центральної вулиці, обабіч якої маються позбавлені провінційної романтичності будиночки, гарячий і м’який. Вулицею повільно йде корова з відламаним рогом, сумними очима, зі шрамом на шиї, з безліччю мух на боці, хвіст, вкритий кіркою сухого багна, мертво висить. Корова зникає, натомість з’являється один з будинків. Нічого особливого у ньому немає, ті ж залізні ворота із двома-трьома намальованими квіточками, шиферний дах і дерев’яна лавка.
Кімната. Напівтемрява, вікна завішані червоними шторами. Повітря важке і тепле. Шумить телевізор, але його не видно. Дерев’яний стіл. На столі якісь жирні патьоки, хлібні крихти й тарілка в якій щойно був суп, але зараз в ній тільки куряча кісточка, дві горошинки чорного перцю і кружечок моркви. Поруч з тарілкою ложка, якою їли суп. В ложку сідає муха. Під столом нерухомо лежить вивернутий догори животом великий кіт, поруч з котом дві кульки брудних шкарпеток. Шафа. В її замацаній лакованій поверхні віддзеркалюються дві плями: велика червона – вікно, і маленька мерехтлива – телевізор. Ліві дверцята шафи ледве тримаються й мають скоро відпасти. Далі ліжко. На ньому лежить товстий чоловік у чорних спортивних штанах, підкручених вище коліна. Голови не видно, її закриває шафа. Мокрі від поту чоловічі груди вкриті чорним волоссям. Вони важко опускаються й підіймаються, опускаються й підіймаються. Живіт теж мокрий і волохатий, на нього постійно сідають мухи, яких нервово зганяє велика рука. Іноді чоловік сміється, тоді живіт різко підстрибує й провалюється, провалюється й підстрибує.
Вся ця сцена сповнена якогось важкого спокою, монотонного поступового деградування, пасивності, імпотентності, індиферентності, лінивої повільності. Камера плавно переходить з одного предмета на інший, вихоплюючи із масного темно-червоного простору кімнати лише частини, так, що про загальну картину і атмосферу можна тільки здогадуватись.
Чоловік бачить своє тіло в перспективі, воно як злагоджений механізм: груди підіймаються – живіт провалюється, далі надувається живіт, а груди опускаються, але важкий сміх усе збиває. На тлі стіни блимає нечітка пляма телевізору. До тіла знову повертається злагодженість, усе нормалізується. Живіт іде вгору – груди вниз, груди вгору – живіт вниз, вгору-вниз, вниз-гору, телевізор шумить, на живіт сідає муха, рука її зганяє і падає поруч з животом. Раптом всю цю злагодженість, спокій, важкість, застиглість розбиває гучний удар - дверцята шафи летять на підлогу. Чоловік бачить як в кімнату, чи то з шафи, чи то через двері, істерично матюкаючись і щось нерозбірливо волаючи вбігає жінка із сокирою і каменем. Вона кидає камінь в телевізор(того як він вибухає не видно, лише чутно), зриває з вікна червоні штори й кімната вмить наповнюється світлом. Пил, пляшки, брудні речі, падає тарілка, кіт верещить.
Сонце в найвищій своїй точці. Велике чорне покинуте, запущене поле. На обрії зелена лісосмуга, над лісосмугою блакитне соковите чисте небо. Все навкруги сповнене насичених природних яскравих кольорів, все, окрім поля! Воно сухе і мертве. На землі, немов спеціально кимсь підготовлені, лежать різні знаряддя праці для аграрного характеру. Звідкись здалеку долітає шум схожий на крик натовпу. З правого боку з’являється жовта гора, на якій видніється строката, але все ж позбавлена природності смуга села, від неї відділяється рухома пляма, вона швидко спускається з гори, ніби лавина, і здіймає пил.
Незліченна кількість ніг, сповитих хмарами пилюки, стрімко несеться вниз. Біжать майже оголені чоловіки, а за ними жінки із патиками, лопатами, сокирами, граблями. Одна жінка біжить із рушницею, але тримає її невміло, за дуло, приклАдом вгору, її закриває перелякане червоне чоловіче обличчя, за цим обличчям жіноча рука із сокирою. Чоловіки й жінки, їх перекошені обличчя й напружені м’язи, усе ніби виринає і знову зникає у куряві. Усі кричать: чоловіки від страху, жінки підхоплені настроєм бунту. Голови накриває піщаний серпанок. Юрба несеться вниз, до поля. І спин не видно, бо встає жовта стіна, хмара, завіса.
Чорним полотном хаотично, немов кулі більярдним столом, переміщаються люди. Жінки б’ють чоловіків і щось кричать їм. Раптом, ніби за чиїмось сигналом жіноча частина вкритої пилом юрби починає відділятися і утворює коло, оточуючи знеможених мокрих і брудних чоловіків. Жінки стоять непробивним парканом, тримаючи в руках свою „зброю”. Вони важко дихають. Вони зібрані, збуджені й злі. На обличчях впевненість, відвага, рішучість, піт і пил.
1Жінка: Вже третій рік поле не оране!
Пауза.
2Жінка: Оце такі ви чоловіки, що жінка мов худобу палкою має гнати?
3Жінка: І справді, ви ж тільки подивіться на себе: з свинею можна переплутати.
Кожна починає щось кричати, і ці окремі викрики переростають в суцільний лемент. Чоловіки безсилі лежать на сухій гарячій землі, оточені жінками, немов собаками, що гавкають, гавкають і гавкають.
4Жінка(велика, із низьким гучним голосом): Тихо! (усі жінки покірно замовкають)Тихо! Заґелґотіли!(Грізно дивиться в бік чоловіків) Значить так, мучєнікі! Ми довго мовчали. Терпець урвався! У вас під ногами лопати, граблі, сапки і все інше, що вам знадобиться для роботи в полі. Негайно підіймайтеся і починайте працювати, а як ні...(вона погрозливо простягнула дрючок).
Змучені, зсутулені мужики повільно переходять із місця на місце, в’яло копирсаються у землі різними знаряддями праці і важко витирають піт з лоба. Вони червоні, товсті і блискучі. Виразу їх облич майже не видно, тому що всі вони дивляться вниз. Звідусіль лунають звуки дзвінких ударів. Залізо б’ється об тверду землю. Один чоловік знесилений сідає. До нього підбігає жінка й б’є по спині палицею. Чоловік приречено хитає головою, закривши обличчя руками. Починає вставати. Жінка повертається в коло.
Сонце заходить, і небо червоне-червоне! Ніякої праці у діях чоловіків вже не видно, вони просто ходять виснажені, з останніх сил намагаючись не впасти. Але хтось таки падає й одразу засинає. Потім ще хтось... ще... ще... і ще. Періоди між падіннями зменшуються. Жінки ж стоять непохитні. Але запал вже пройшов і сталь на обличчях тепер явно намальована. Та раптом щось міняється в їх очах. Вони кидають на землю все чим були озброєні, плачуть і обіймаються. Чорну землю вкрито чоловічими тілами які лежать у різних-різних позах і сплять глибоким-глибоким сном. Небо залито червоним.
Сонце починає вставати. Десь вдалині кричить півень. Змоченим росою піском на твердій сухій землі стрибає коник. На чоловіка з відра ллється холодна вода.
Жінка4: Підйом! За роботу, мужики! За роботу!
Жінки з відрами розходяться і знову утворюють коло. Чоловіки мляво підіймаються, мокрі і брудні, щось тихо і незадоволено бубонять та шукають свої знаряддя. Знову починають шуміти лопати і граблі. Але тепер звук тупіший, бо земля трішки змочена водою.
Сонце у найвищій точці! Спека. І знову цей скрегіт, ці холодні удари заліза об тверду гарячу землю припорошену піском. Чоловіки знову спітнілі і повільні, сонячне проміння немов тягар давить на їхні спини і плечі. Кожен рух вони роблять довго й важко.
Посеред гори, якою вчора спускалася юрба, стоїть сумна корова без рога, із сотнями мух на боках і мертвим хвостом. На шрамованій шиї зашморг, від якого йде ланцюг. Ланцюг тримає в руці якийсь жебрак. Це маленький дідусь, дуже засмаглий і худий, із обвислим обличчям і розумними глибокими очима. На голові в нього затертий, старючий коричневий капелюх, одягнений дід в латаний брудний піджак, зелені штани з дірками на колінах і старі кросівки. Він настільки худий і висушений, що і нічим, здається, пітніти. Жебрак довго дивиться у поле і в очах у нього біль, може навіть жах. Бачить він на чорній сухій землі шість великих кіл утворених жінками. Це нагадує йому якісь відьомські хороводи. В середині кіл червоні, обпечені сонцем чоловічі тіла, що постійно рухаються, і разом схожі вони на язики великих ватр. Дід сідає на камінь і про щось думає. Потім встає, ще раз дивиться в поле і йде в село, тягнучи за собою корову.
Сонце сідає. Чоловіки зморені витирають з обличчя піт, але ніхто не падає, всі працюють, б’ють землю. Жінки вже схожі не на могутній мур, а скоріше на звичайних людей зморених сонцем. Вони про щось розмовляють, іноді сміються. Але весь час слідкують за чоловіками і тримають в руках свої кийки й сокири.
Темно. Зверху, в чорному небі зірки й місяць. В полі горять багаття. Навколо багать чоловіки, вони б’ють землю, та земля не піддається, а тільки чорніє під ногами і дзвенить.
Жінка4:Ну, все, мужики. Відбій! Усім спати.
На землю з шумом падають лопати і все інше. Втомлені обличчя жінок освітлює червоне світло вогню. Чоловіки поснули. Тепер вони лежать рівно, навколо багаття, але сплять міцно і солодко. Жінки ж тихо сидять колом і тихо співають якоїсь пісні. Доспівавши теж лягають. Сусідки з іншого кола ще співають. Раптом з гори, з села починає лунати якийсь дивний звук. Ніби хтось забиває в дерево цвях. Жінки, що досі співали одночасно замовкають.
Знову ранок. Жіноцтво з відрами розходиться серед чоловіків. Вода ллється на сплячі брудні тіла. Цього разу вони підіймаються швидко. Хтось навіть дозволяє собі матюкнутися. За що отримує удар палицею. Жінки швидко збираються у колі, закриваючи своїми спинами чоловіків.
Сонце палить. І жінки і чоловіки червоні й мокрі, у всіх опущені плечі й замучені обличчя. Чоловіки жаліються один одному про спеку, й про важкість роботи. Жінки й собі про щось в’яло перемовляються, але стіну тримають. З села лунає звук забивання цвяхів. Робота враз зупиняється. Усі застигають й дивляться у бік села. З сусіднього кола чується жіночий крик незадоволення, і робота знову відновлюється. Ніхто, ні про що не розмовляє.
Темно. Горять багаття.
Жінка4: Відбій, труженікі! Усім спати.
Лопати летять на землю. Чоловіки лягають коло багаття й заплющують очі. Жінки не чекаючи поки поснуть чоловіки втомлено сідають. З села лунає стук.
Багаття погасли, тільки жевріє вугілля. З сусіднього кола хтось тихо і коротко свистить. Усі чоловіки безшумно підіймаються і обережно переступивши через жінок йдуть до сусіднього кола.
Сонце тільки починає вставати. Одна з жінок розплющує очі, щось перед собою бачить, сонно придивляється й починає голосно верещати.
На полі утворюється шість плям, лунає жіночий вереск. Ці плями рухаються у напрямку гори, потім перед самою горою з’єднуються в одну загальну масу. Жебрак перелякано дивиться на це, швидко повертається до села. Але корова йде повільно і не дає бігти, тому дід з усієї сили тягне її за ланцюг.
Юрба біжить на гору. Попереду жінки. Вони голосно ревуть. Ззаду їх підганяють дрючками й вилами чоловіки. Жартуючи і сміючись.
Жовтою горою знизу вгору повзе строката пляма. На самій горі, приблизно посеред села, повільно підіймається великий, не дуже рівний дерев’яний хрест.
В село вбігають люди. Мужики кричать, баби верещать, собаки гавкають, корова мукає, дерев’яний хрест, що нависає над селом, з грохотом падає.
Будиночок, який ми бачили спочатку. В нього забігає жінка, за нею чоловік із сокирою.
В кімнату чоловік жінку вносить на плечі. Кидає її на ліжко, знімає штани, стрибає на неї зверху. Вони важко дихають один одному в червоне мокре обличчя. Жінка налякана, чоловік посміхається.
Чоловік(трішки віддихавшись): Ну, що, ось цього ти хотіла?! (жадібно і пристрасно цілує жінку в губи)
КІНЕЦЬ
Вася в образе гопника
Комментарий:
Марина САВВИНЫХ (Красноярский Литературный Лицей)
Трактат "Сексизм" показался мне очень любопытным и весьма актуальным...
я знаю нескольких
взрослых писателей, с прозой и публицистикой которых перекликается этот
юношеский трактат.
- Войдите, чтобы оставлять комментарии